Володимир Кукушкін – фахівець в галузі ракетної техніки, доктор технічних наук, професор кафедри двигунобудування Дніпровського національного університету.
- Хотілося б докладніше дізнатися про Ваш проект повітряно-космічного літака (ПКЛ) «Сура». Які його переваги?
Наша з Олександром Левенком книга «Повітряно-космічний літак» була написана у 2007 році. Але мої перші публікації по темі «Сура» були ще у 1995 році.
Ідея полягає в тому, щоб зробити ПКЛ, який би міг злітати на потрібну орбіту і там маневрувати. На відміну від супутників, які роблять маневри тільки у вертикальній площині, цей літак може маневрувати ще й горизонтально, тобто не тільки вгору-вниз, але ще і вліво-вправо. Ці додаткові маневри можна здійснювати, спустившись у атмосферу, де, використовуючи аеродинамічні можливості ПКЛ, можна навіть розгортатися у зворотній бік. Для звичайного супутника можливості маневру обмежуються гальмуванням або прискоренням. Для його розвороту необхідно стільки ж енергії, скільки було витрачено при його доставці на орбіту. ПКЛ може опуститися у нижні шари космосу, тобто у верхні шари атмосфери, і, використовуючи опір повітря, виконати розворот. При цьому він втрачає дуже мало енергії, а й додатково нічого не витрачає. Потім він може повернутися в безповітряний простір, хоч і на більш низьку в порівнянні з початковою орбіту. Головне, він знову буде літати.
Але є одна серйозна проблема. При вході у атмосферу і маневрах у ній ПКЛ суттєво нагрівається. З нагріванням боролися і на «Шатлі» і на нашому «Бурані». Ми в проекті ПКЛ «Сура» запропонували з цим не боротися, а використовувати цей нагрів. Якщо на цьому літаку розмістити невеликий запас звичайної води, то пар, отриманий з неї за рахунок високої температури, можна використовувати для корисної роботи, наприклад, для повороту, розкрутки турбін для виробництва електроенергії і т.п.
Треба сказати, що звичайний супутник літає передбачуваною траєкторії. Усі знають, де літає супутник, бо він виводиться на задану траєкторію і нею літає. Далі можна розрахувати в якій точці він буде через 5 років.
З ПКЛ таке неможливо. Він спускається в атмосферу, робить поворот і його втрачає будь-яка система стеження. Адже там є ще один цікавий момент. Коли ПКЛ входить у розріджені шари атмосфери для здійснення маневру, на його поверхні утворюється плазма. І це робить його радіоневидимим.
Саме ця особливість ПКЛ робить його цікавим для військових.
Крім усього іншого, ПКЛ, на відміну від супутника, багаторазова система. Він приземляється, як літак, проходить технічний огляд, можливо заміну батарей і т.п., і його знову можна запускати.
Нарешті, це багатоцільовий проект, який зможе виконувати роль звичайного наукового супутника, розвідника і навіть бомбардувальника, в залежності від завдання, яке буде поставлено. Його можливості максимально охоплюють військові і цивільні потреби.
Ось це ідея ПКЛ «Сура». На жаль, серйозне фінансування, якого вимагає реалізація такого проєкту, не кожній країні по кишені.
- Ви говорите, що проєкт вперше був оприлюднено у 1995 році. Минуло двадцять п’ять років. Ідея ще актуальна?
Американці використовують цю ідею. Починаючи з 2007 року вони розробили кілька модифікацій ПКЛ. Найуспішніша – безпілотний космоплан X37B корпорації Boeing. Їх виготовили кілька, вони літають, повертаються назад на Землю, і знову запускаються. Інформації про це мало, оскільки все робиться в режимі секретності.
- Чи потрібен для ПКЛ космодром або він може злітати за допомогою повітряного старту?
ПКЛ «Сура» передбачалося виводити ракетою. Але за певних умов, його можна вивести і за допомогою літака.
- ПІВДЕНМАШ завжди виготовляв ракети-носії, чи були пропозиції щодо виробництва космічних кораблів?
Ніколи такої пропозиції не надходило. Ми спочатку робили тільки бойові ракети, а з тих пір, як ми вперше зробили супутник для їх відпрацювання, плавно перейшли і на космічні апарати. Але кораблями не займалися.
- Чи можна їх виробляти на ПІВДЕНМАШі?
Виробляти можна, але необхідно фінансування. Якщо воно буде, ми зможемо створювати і виробляти пілотовані космічні кораблі типу Crew Dragon. У нас є досвід і напрацювання з 1947 року в ракетно-космічній тематиці. Ілон Маск починав з нуля і за якихось десяток років, маючи фінансування, зміг здійснити свої проекти. Так що для нас тим більше немає нічого неможливого, якщо з’явиться солідний інвестор і серйозний замовник.
- Якби ми знайшли інвестора, ми б були конкурентоспроможними?
Звісно. Тому що у нас є ідеї. Ідеї та концепції, розроблені ще за Радянського Союзу, зараз щосили використовуються у всьому світі. Китайці, корейці, іранці, ті ж американці – працюють, продовжуючи і розвиваючи в тому числі і нашу спадщину. Наприклад, політ на Місяць здійснено за схемою, запропонованою українським вченим Юрієм Кондратюком. Коли полетіли на Місяць, то зробили орбітальний апарат, який літав навколо Місяця, з нього стартував спусковий апарат, здійснив посадку, повернувся і вже з орбітальним апаратом повернувся на Землю. Це найбільш дешевий спосіб польоту, так найменше витрачається енергії. І таких прикладів можна навести дуже багато.
Здатність генерувати нові ідеї і досвід їх втілення – основа конкурентоспроможності. У Дніпрі все це є.
- Які на Ваш погляд перспективи космічної галузі України?
Важко, але ми не падаємо духом. На сьогодні через нестачу фінансування ми дуже відстали, але зберігаємо і виробничий і, головне, творчий потенціал.
Звичайно, потрібно модернізувати обладнання на підприємстві, щоб виробляти нову техніку. Можна оснастити і 3D принтерами, але технологічно вигідно друкувати на них тільки складні елементи, наприклад, головку для двигуна, в якій сотні отворів строго певного діаметру, визначеної розмірності, а такі деталі як бак, можна зробити і традиційним способом. Не можна захоплюватися технологіями заради технологій, метою повинна бути надійність і прийнятна її вартість.
Усі свої ідеї та напрацювання до виробництва ми перевіряли дослідним шляхом, безліччю експериментів. Ми були піонерами у створенні ракетної техніки. Особливо я пишаюся, що в напрямку ПКЛ ми теж попрацювали. В якомусь відношенні, ми ж першими у світі створили систему орбітальної головної частини.
Мені пощастило, я брав участь у запуску першого українського супутника, зробленого на ПІВДЕНМАШі. Пуск був 16 квітня 1962 року. Брав участь у запуску першої ракети Р-16, пощастило, що я тоді залишився живий. Багато всього етапного було. Зараз вже практично не залишилося ветеранів, які колись це робили.
Але є молодь, є ідеї, є доробок. Якщо буде фінансування космічної галузі, ми гори зворотимо!
