Ракетобудування – з тих галузей, в яких робота йде за планом, ракети пускають і в спеку, і в холод, в державні свята і в церковні. Але на космодромі Байконур є день, коли не стартують ракети, в цей день завмирають усі стартові майданчики. Цей день – 24 жовтня.
Рівно 60 років тому на космодромі сталася страшна аварія, у результаті якої, за різними даними, загинуло від 92 до 126 осіб, серед загиблих був головнокомандувач РВСП, Головний маршал артилерії М.І. Нєдєлін.
У той час космодром Байконур носив назву полігон № 5 Міністерства оборони СРСР.
У 1960 році з Байконуру мала стартувати міжконтинентальна балістична ракета Р-16. Ця новітня ракета ще не була відпрацьована, планувався її перший старт. Ракету поспіхом готували до пуску через напружену ситуацію, яка була в той час між СРСР і США – американці захопили лідерство у гонці озброєнь. Усього двома тижнями раніше, 8 жовтня, відбувся успішний пуск МБР «Атлас», дальність якої становила 15 тис. км. Це розцінювалося Радянським Союзом як безпосередня загроза. До того ж, у США на той час було близько 6 тисяч ядерних боєприпасів, а у СРСР – лише 300.
Що стосується ракет, то у СРСР була тільки одна, спроможна гарантовано досягти території США – це Р-7, для неї було побудовано 4 стартових комплекси. НАТО ж мало 40 МБР поблизу кордонів Радянського Союзу. Тому радянські ракетобудівники просто-таки днювали та ночували у КБ, цехах і монтажних корпусах. Треба було терміново забезпечити паритет із засобів доставки ядерної зброї. Саме з цією метою у Дніпропетровську під керівництвом М.К. Янгеля і було розроблено нову МБР Р-16 у складі відповідного ракетного комплексу.
Двадцять першого жовтня ракету було вивезено до стартового майданчику і встановлено на пусковий пристрій. Однією з особливостей ракети була її здатність перебувати у заправленому стані цілий місяць. Заправлення проводилося високотоксичними і агресивними компонентами палива: амілом і гептилом.
Спочатку планувалося виконати пуск ракети 23 жовтня, але низка випробувань, відпрацювань і коригувань обладнання затримали пуск на добу. Всі нервували і поспішали, хотіли звітувати про успіх напередодні майбутнього свята – річниці революції 1917 року.
Двадцять четвертого жовтня, за тридцять хвилин до запланованого старту, стався несанкціонований запуск двигунів другого ступеня, внаслідок чого сталося руйнування баків першого ступеня і вибухоподібне загоряння компонентів ракетного палива. Катастрофа призвела до великої кількості жертв. Як встановила згодом державна комісія, чинником катастрофи стала недостатньо чітка організація передстартових робіт і серйозні порушення заходів безпеки.
На ПІВДЕНМАШі працює свідок трагедії, який щасливо її пережив. Володимир Іванович Кукушкін був поруч з епіцентром катастрофи і поділився з нами своїми спогадами про цю жахливу аварію.
Я був там. Стояв неподалік від Нєдєліна, розглядав його погони. Я тоді був молодий і не міг зрозуміти, як же це можна золоті погони мати? У нього погони були вишиті золотою ниткою, все ж маршал був. У той час мені було 29 років, був зовсім молодий. Я керував сектором пневмогідравлічних систем, по всіх ракетах, починаючи з Р-12 і закінчуючи Р-16 і Р-18. Тому я там поруч стояв саме 24 жовтня 1960 року. Під час трагедії Нєдєлін сидів на стільці, позаду нього був невеликий бар’єр, це був дах бункеру. А відразу як закінчувався дах, був прохід від ракети, я через цей прохід пройшов і мені було зручно дивитися з боку на погони. Я стояв і дивився на погони і в цей час спрацював другий ступень. Під час вибуху Нєдєліна притиснуло до стінки, а мене вибуховою хвилею знесло і по піску протягло досить-таки багато метрів, точно зараз і не скажу. Я не встиг спалахнути, хоча черевики, штани та куртка ущільнилися від жару, і від дотику вона лопалася. Я був близько до вогню, але мені пощастило. Я схопився і побіг, потім знову прогримів вибух, це вже був вогонь з першого ступеня. Другий ступінь пропалив перший ступень, він звалився і від нього був тепловий вибух величезної сили. Вибух був не різкий, а досить плавний. Займання двох компонентів палива давало не вибух, а потужне горіння. І мене здуло ще далі, цим я і врятувався.
До речі, я в той час палив. Пішов палити, мене побачив Янгель і каже: «Слухай, ну я палю, гаразд… А ти чого тут робиш? Іди на місце». Ну я і пішов. Підійшов, і якраз пролунав цей вибух. Мене віднесло, Нєдєлін згорів.
Наступного дня мене першого викликали до комісії. Комісію з розслідування очолював Леонід Васильович Смирнов, тоді – директор заводу, він очолював військово-промислову комісію. І всіх викликали, хто залишився живий, щоб вони описали, що вони бачили і чули, відчували. Треба було зрозуміти, що трапилося, відразу ж не визначиш причину. А щоб його визначити, потрібно зрозуміти звідки все почалося. Оскільки я часто бував на пусках, я зрозумів, що запустився двигун другого ступеня, хоча він ніяк не міг запуститися, але запустився. А запустився він лише тому, що в першому ступені на відміну від другого усі елементи, які беруть участь у роботі двигуна, вони заблоковані, доки не натиснете поворотний ключ на пуск. А на другому ступені, він же запускається вже нагорі, під час польоту, блокувань не було. Навіщо їх ставити, якщо усі команди йдуть під час польоту? Тобто замість першого ступеня запустився другий ступень, але він ніяк не повинен був запуститися. Але через те, що не спрацювали деякі елементи, вирішили через ручний пристрій прокрутити і подивитися, проходить струм або не проходить. І при цьому прокручуванні на другому ступені спрацювали піропатрони мембран, які розділяють компоненти палива від двигуна, але двигун все одно не мав запуститися. Тому що для того, щоб він запустився, потрібно щоб запрацювала турбіна, яка буде гнати компоненти палива до камери згоряння. В свою чергу, щоб запрацювала турбіна потрібно було, щоб запрацював газогенератор, тобто схема була зроблена вірно, але засобів блокування, які були на першому ступені, не було. Але те, що було зроблено для другого ступеня, це правильно було зроблено, схема ні в якому разі не передбачала, що на землі почнуть ці перевірки. Ні в якому разі це не дозволялося, а тут вони зробили цю перевірку.
Молодість все одно бере своє і цей страшний трагічний випадок не змусив мене кинути ракетобудування, після цього було ще багато випробувань і пусків.
Історія ракетобудування знає багато аварій і катастроф, у тому числі з людськими жертвами, у тому числі на Байконурі. Але 24 жовтня 1963 року, рівно через три роки після нєдєлінської катастрофи, як її стали називати по імені загиблого маршала Нєдєліна, на Байконурі сталася ще одна катастрофа через пожежу в пусковий шахті МБР Р-9А. Загинуло семеро. Відтоді пуски в цей день не здійснюються, а сам день 24 жовтня став днем пам’яті всіх загиблих при освоєнні космосу.
