Тієї трагічної ночі 27 січня на контрольно-пропускному пункті заводоуправління Південмашу несла свою службу контролер відомчої воєнізованої охорони Віра Лебединець. Вірі Сергіївні, якій в цьому році мало виповнитися 36 років, залишалося перебувати на посту найважчі передранішні години. Половину свідомого життя, понад п’ятнадцять років, вона віддала роботі на Південмаші, вдома її чекала одинадцятирічна донька. Але зустрітися в цьому житті їм вже не судилося.
Вдосвіта до вестибюлю заводоуправління з території підприємства вдерся сп’янілий від вже пролитої крові своїх вбитих і поранених товаришів по службі майже двометровий озброєний автоматом солдат. Йому хотілося на волю, до міста, яке тільки збиралося прокидатися.
Неозброєна Віра Лебединець наодинці мужньо протистояла нападнику попри погрози і фізичне насильство – він тягав її за волосся. Вона так і не відкрила двері, не віддала ключі. І тоді пролунали постріли.
Через пост Віри Лебединець нападник так і не дістався міста.
Немає слів для вшанування Віри Сергіївни Лебединець, непомітної героїні, яка працювала поруч з нами.
Вічна їй пам’ять.
