Дмитро Нікон – головний економіст ПІВДЕНМАШу, менеджер проєкту «Морський старт».
- Розкажіть докладніше про проєкт «Морський старт». З чого все починалося?
Це найбільший проєкт з моменту здобуття Україною незалежності і до теперішнього часу, в якому доводилося брати участь ПІВДЕНМАШу.
Для його реалізації було задіяно компанії з США, Росії, України та Норвегії. До робіт залучалися фахівці з Польщі, Філіппін, Великобританії та інших країн. Було отримано колосальний досвід міжнародного співробітництва.
Для реалізації проєкту доводилося вирішувати питання на державному рівні, шукати підтримку в міністерствах і відомствах різних країн. Це був один з перших досвідів такої роботи. Представники ПІВДЕНМАШу брали участь в переговорах, давали пояснення. Наприклад, для реалізації проєкту «Морський старт» компанією Sea Launch було отримано кредити в різних зарубіжних комерційних банках, ці банки вимагали «гарантії політичних ризиків», які надавав Світовий банк. ПІВДЕНМАШу доводилося працювати зі Світовим банком і з органами влади України: Кабміном, Міністерством закордонних справ, ДКАУ.
Крім того, для реалізації проєкту необхідно було вирішити технічні проблеми. Практично ніхто в світі до цього не запускав ракету, подібну ракеті «Зеніт», з морської платформи, що знаходиться посеред океану.
Для організації постачання комплектуючих і матеріалів на ПІВДЕНМАШ доводилося працювати з державними органами Росії, а для того, щоб організувати ввезення ракетно-космічної техніки на територію Америки, нам доводилося працювати з державними органами США. Тобто це було зроблено вперше, і раніше у нас такого досвіду роботи не було. Ось це і були перші основні кроки ПІВДЕНМАШу в цьому проєкті.
- Це було перше комерційне замовлення ПІВДЕНМАШу такого масштабу?
Так. У нас вперше з’явився недержавний замовник. Практично вперше, тому що, вже в роки незалежності, першим досвідом роботи в міжнародній космічній програмі була програма Глобалстар, контракт з якою на запуски ракет з Байконура ПІВДЕНМАШем був підписаний 3 травня 1995 року, а вже буквально через 2-3 дні було підписано угоду про створення компанії «Морський старт». Тобто, у нас в травні 1995 року відбулось одразу дві такі важливі події: перший контракт і підписання установчих документів про розгортання робіт за програмою «Морський старт». Ці дві програми якийсь час виконувалися одночасно.
- Який досвід був отриманий ПІВДЕНМАШем?
До 1992 року в галузі ракетно-космічної техніки ПІВДЕНМАШ працював, як правило, з державними замовниками: спочатку з міністерством оборони Радянського Союзу, потім з Російською Федерацією, з Главкосмосом, Роскосмосом, Національним космічним агентством. Це був великий досвід. Але він трохи відрізнявся від того, який ми набули під час роботи з комерційним замовленням «Морський старт». У нас була абсолютно інша структура контрактів, зовсім інший рівень переговорів, інша система розрахунків, тобто все було для нас абсолютно новим.
Під час укладання договору за основу бралася структура контракту компанії Боїнг і багато в чому структура підписаних нами в 1998-2000 роках контрактів збереглася на підприємстві і дотепер.
- Як транспортувалися ракети в США?
Для транспортування нам потрібно було вирішувати великий комплекс логістичних завдань. Раніше ракета доставлялася залізничним транспортом на космодром Байконур і інші стартові майданчики Радянського Союзу. Для «Морського старту» ми вперше використали морський транспорт. Перші дві ракети були відправлені через Санкт-Петербург. Наступні доставлялися через порт Миколаєва. Необхідно було вирішити питання з керівництвом порту: як буде здійснюватися перевантаження залізничних зчепів на спеціальні транспортувальні засоби, як вони будуть завозитися в трюм судна. Також ми вирішували завдання з транспортування ракети на територію США. Крім того, необхідно було передбачити умови експлуатації: вплив морського середовища, іншу вологість повітря, потрібно було забезпечити системи з осушення повітря. Ці роботи проводилися спільно з конструкторами. Виникла проблема і вивантаження з судна на території США, потрібно було нове обладнання, нові операції.
- ПІВДЕНМАШ від початку був при будівництві нової стартової бази?
Так. Ми фактично, стали свідками будівництва нової пускової бази – комплексу «Морський старт». Складально-командне судно було з нуля побудовано в Глазго, а морську платформу було дообладнано в Виборзі (Росія). Ці судна перейшли в базовий порт на територію США, і нам довелося вже на місці вирішувати завдання перевантаження ракети на це судно, потрібно було організувати побут фахівців в абсолютно нових умовах. А це знайомство з новими людьми, новими порядками, новими правилами, особливостями культури, організація свого офісу, мовна складова. Ці роботи проводилися з 1998 до початку 1999 року.
- Яка сьогодні ситуація по проєкту «Морський старт»?
У проєкті «Морський старт» необхідно відзначити кілька основних фаз. Юридично початок було покладено в 1995 році, коли було підписано установчі документи про створення компанії. У 1996 році ПІВДЕНМАШ підписав свої перші два контракти на виготовлення частини обладнання, яке згодом встановлювалося на складально-командному судні. У 1998-му було здійснено перше постачання двох ракет за програмою «Морський старт». У 1999 році відбувся перший пуск.
У 1996-1999 роках була фаза розвитку, створення комплексу «Морський старт». З 1999 року почалася фаза експлуатації. Під час цієї фази були успіхи і аварії, але ми в них розбиралися, знаходили причини і йшли далі.
Проте, ряд обставин, що склалися на ринку пускових послуг, а також деякі особливості проєкту – залишили свій негативний відбиток. Особливості були такі. «Морський старт» на той момент був єдиним комерційним проєктом. Це означало, що держави не давали своїх замовлень на запуски супутників, і компанія «Морський старт» могла претендувати тільки на запуски тих супутників, які були доступні на відкритому ринку. Цей факт обмежив сегмент пусків, і частину потенційних замовників було втрачено.
По-друге, для створення проєкту «Морський старт» використовувалися тільки кошти, які сама компанія і залучала за рахунок кредитів, тобто державних інвестицій в розвиток цієї програми не було. У зв’язку з цим, компанія Sea Launch для створення комплексу «Морський старт» брала певну кількість кредитів. Досить довгий час все було більш-менш в порядку, але в 2008 році відбулася світова криза, яка серйозно вплинула на банківські інструменти, і кредити для компанії Sea Launch стали дорогими. Тому, коли в 2009 році стояло питання про реструктуризацію кредитів компанії Sea Launch, було прийнято рішення про те, що компанія Sea Launch має подати на процедуру захисту від банкрутства. У кодексі США з питань банкрутства є така процедура, яка означає не банкрутство компанії, а її реструктуризацію. У період з 2009 по 2010 роки готувався документ – план реорганізації компанії Sea Launch, де визначався порядок роботи компанії в подальшому. Основним завданням цих дій було залучення під цей план реорганізації нового інвестора зі своїм фінансуванням. Цю реорганізацію було успішно завершено в 2010 році.
На ринку з’явилася нова компанія – Енергія Лоджистік, яка стала новим акціонером компанії Sea Launch. Вона отримала 95% акцій і стала її реальним власником.
З кінця 2010 року почалася активна робота з відновлення пускової діяльності компанії Sea Launch, і вже в 2012 році було відновлено пуски. Але в 2013 році стало зрозуміло, що у компанії Sea Launch знову виникли фінансові проблеми. На той момент, після 2010 року, ПІВДЕНМАШ вже не був у складі учасників компанії Sea Launch, а був просто підрядником. Але ми все одно вважаємо себе учасниками проєкту, тому що ми були постачальниками ракет «Зеніт», і зацікавлені в тому, щоб компанія Sea Launch продовжувала свою роботу. Проте, вже з 2013 року пускова активність проєкту «Морський старт» почала припинятися, і ситуація, звичайно ж погіршилася в 2014 році, коли практично призупинилася взаємодія з російськими постачальниками. Компанія Sea Launch перебувала в так званому стані простою, і пускова діяльність з травня 2014 роки не велася.
Втім, сам комплекс «Морський старт» становив певний інтерес. У ньому є ряд переваг, і вони не залишилися не поміченими для нових потенційних інвесторів.
Колишні власники компанії Sea Launch вирішили перепродати цей комплекс і в 2017 році нова компанія S7 викупила на нього права. Відразу ж, в квітні 2017 року було укладено контракт з ПІВДЕНМАШем на поставку ракет. Контракт передбачав поставку дванадцяти ракет за окремими замовленнями. До кінця 2018 року в нас було замовлення на три ракети «Зеніт». На жаль, приблизно з лютого 2019 року з незалежних від нас причин припинилася взаємодія з цією компанією. Зупинилася настільки кардинально, що вся подальша інформація після березня 2019 отримана не офіційно, а зі ЗМІ: новини про перехід суден з США до Росії, про те, що компанія S7 Sea Launch закрила офіс в США, про те, що компанія S7 згорнула свою діяльність за програмою «Морський старт».
Шкода, якщо це дійсно так, тому що «Морський старт» – гарний проєкт.
- Чи можна втілити подібний проєкт в українському морі?
Щодо питання пуску ракет з території України є різні думки. Основна проблема, яка заважає пускам, – це відсутність полів падіння для першого, а можливо і другого ступеня ракети. Для цього необхідна територія розміром кілька сотень квадратних кілометрів. В Україні складно знайти район, який буде підходити для цих цілей. Звичайно, можна говорити про акваторію Чорного моря, але є побоювання, що відпрацьовані частини ракети можуть впасти на територію Туреччини. Але наскільки я знаю, в Україні є стартап, який наразі досліджує можливість запуску ракети з території України. Тому не можна сказати, що це неможливо, адже є люди, які над цим зараз працюють, тобто тема не закрита.
- А якщо зробити у нас проєкт на кшталт Маска зі ступенем, що повертається, в принципі це реально?
Якщо зробила одна людина, то це може зробити й інша. Інша справа скільки часу це займе. Сама технологія зрозуміла, нічого надприроднього в цьому немає, залишається тільки питання складності двигуна, надійності системи управління і власне відпрацювання. Звичайно, такий проєкт вимагає і фінансування, і часу. Також потрібно бути готовим до невдач.
- З точки зору вартості, ця ракета дорожча, ніж наша?
Це хороше запитання. До сьогодні немає чіткої думки, що дорожче: робити одноразові ракети або багаторазові. Припустимо, якщо взяти систему Спейс Шатл, яка мала бути дешевою за рахунок своєї багаторазовості. Виявилося, що після кожного польоту на шатлі необхідно було міняти теплозахисне покриття, перевіряти системи корабля, оформляти страхування. Страхування космічних пусків є невід’ємною частиною самого процесу пуску, без страхування, як правило, ніхто не літає, оскільки це досить ризикований напрямок діяльності. Загалом вийшло не дешево, а дорого.
Тому, коли Ілон Маск здійснює пуск своєї ракети по 5 і більше разів, ми насправді не знаємо рівень перевірок, необхідних для підтвердження того, що повернена після польоту ракета має працездатні системи, двигуни першого ступеня будуть продовжувати працювати в майбутньому і т. д. Тому, відповідаючи на Ваше запитання, можна сказати, що теоретично ця ракета повинна бути дешевше. І якщо вона 5 разів здійснила свій пуск, я готовий повірити, що дві ракети точно вже окупилися. Ілон Маск вже став законодавцем моди в сучасному ракетобудуванні. Тобто система складання ракети, її старт багато в чому стали еталоном, на який орієнтуються інші виробники.
Схожа ситуація була свого часу з «Зенітом». Той же Маск, я впевнений, при створенні своєї ракети «Falcon 9» багато в чому орієнтувався на «Зеніт». Російська «Ангара» також багато в чому схожа на «Зеніт».
- Як на Вашу думку, Росія самостійно зможе впоратися із завданням відновлення проєкту «Морський старт»?
У мене особисто є деякі сумніви. Технічно це можливо, але я намагаюся враховувати інші фактори. По-перше, необхідно мати ракету для запуску. Наскільки я розумію, такої ракети у Росії немає. У разі появи ракети, сам комплекс, судно і платформу, необхідно переобладнати, тобто це буде зовсім інша система управління, нові комунікації. Для цього процесу потрібен час. Устаткування потрібно створити, виготовити, встановити, відпрацювати. Самі судна побудовані досить давно: складально-командне судно – в 1998 році, а платформа – в 1982 році і згодом переобладнана в стартову платформу. Якщо планувати перший пуск в 2025 році, то цьому комплексу буде вже більше 30 років. Це багато для суден, які постійно піддаються впливу морського середовища, яке сама по собі є досить агресивним.
Щодо точки старту, «Морський старт» використовував ідеальну з точки зору пуску точку – на екваторі. Екватор був обраний з двох причин. Перша – під час пуску в екваторіальній площині немає необхідності проводити додаткові маневри для виведення супутників на геосинхронну орбіту. Наприклад, під час пуску з Байконура необхідно додатково проводити боковий маневр для виведення супутника в площину екватора. При пуску «Зеніту» з екватору вага корисного вантажу становить понад 6 тонн, а при пуску з Байконуру – 3,5 тонни. Тому ракета середнього класу «Зеніт», що запускалася з екватору, за своєю енергетикою дорівнювала російській ракеті важкого класу «Протон», яка стартувала з Байконура.
Так ось, зараз місце, де базується комплекс «Морський старт» – Владивосток. Це приблизно широта космодрому Східний. Немає сенсу мати два пускових комплекса на одній широті, які дублюють один одного.
- Чим для Вас особисто є проєкт «Морський старт»?
Для мене особисто він означає багато чого. Це мій перший великий проєкт. Я був у проєкті від початку, на ньому вчився і отримував величезний корисний досвід. Це технічно цікавий і красивий проєкт, і мені дуже шкода, що він зараз зупинений. Був би радий продовжити працювати в ньому.
